В газетних матеріалах «Енергетичне серце» Батьківщини, або Сталий розвиток «окремо взятого» міста(думка науковця про перспективи розвитку Нікополя)» (№ 33 від 23 квітня та № 35 від 30 квітня ц. р.) наш земляк Сергій Петрович Сонько – економіко-географ, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності Національного університету садівництва (м. Умань) – поділився своїми думками стосовно перспектив розвитку Нікополя.

Публікації викликали чималу зацікавленість у наших земляків. Редакція домовилась із Сергієм Соньком, що темою наступної зустрічі на сторінках газети стануть відповіді на запитання читачів. І ось надійшли відгуки Сергія Петровича на надіслані редакцією телефонні та поштові звернення небайдужих нікопольців.

Як промисловість та водосховище впливають на клімат?

Як, на вашу думку, впливають промислові підприємства нашого міста та міст, розташованих поряд з ним, на довкілля та погоду? Як вплинуло створення водосховища на локальний клімат у нашій місцевості? 

– З кожним роком глобальні зміни клімату стають все більш очевидними. Країни, що турбуються про своє майбутнє, ухвалюють відповідні рішення та плани. Зокрема, відомо, що в США з метою охорони та збереження водних ресурсів розробили та встановили терміни припинення підприємствами атомної та теплової енергетики скидів до поверхневих вод.

Промислові підприємства у більшості випадків на погоду впливають негативно, створюючи підвищений тепловий та біоактивний фон у водоймах, а також задимлюючи атмосферу і створюючи тим самим додатковий парниковий ефект. Зокрема, деградації Каховського водосховища сприяє комплекс забруднень, серед яких є й техногенні теплові забруднення, які негативно впливають і змінюють весь біоценоз.

Каховське водосховище, яке має другу (після Кременчуцького) площу водного дзеркала, впливає на погоду двояко. З одного боку, саме ця простора водна поверхня пом’якшує клімат і у літні спекотні дні робить повітря більш свіжим (хоча у холодну пору року «свіжість» та вологість нам не на користь). З іншого боку, відсутність природної течії (яка колись була у Дніпрі) призводить до застоювання, цвітіння води. А це, в свою чергу, гальмує процеси природного випаровування і уповільнює так звану інверсію, завдяки якій формуються дощові хмари.

Стан гребель – близький до критичного?

Безпека не лише нашого міста залежить від стану гребель гідроелектростанцій. Який він сьогодні? Хто несе відповідальність за нього та чи існує закон про безпеку гідротехнічних споруд? 

– Про стан гребель ГЕС я, на жаль, не маю вірогідної інформації, проте знаючи, що їхній вік вже перевалив за 50 років, можна припустити, що цей стан – близький до критичного. Знову ж таки на цю проблему є різні погляди. Одні учені вважають, що термін служби залізобетону коливається від 40 до 75 років, зокрема після цього терміну він починає тріскатись. Інші, навпаки доводять, що через 30 років бетон твердішає і перетворюється у субстанцію, близьку до природного мінералу. Беззаперечною залишається необхідність постійного догляду за технічним станом гребель, який повинні здійснювати установи та структури, які експлуатують ГЕС та гідротехнічні споруди. На жаль, в Україні до цього часу відсутній Закон про безпеку гідротехнічних споруд. Натомість в Російській Федерації він ухвалений та є чинним. 

Про «зону спостереження», вплив сусідки-ЗАЕС та «екологічні» гроші  

Як визначається в науці поняття «зона спостереження», ким та на якому рівні затверджуються її межі, чи напрацьована методика проведення спеціального медичного моніторингу для визначення можливого впливу на наше здоров’я ядерної установки ( в нашому випадку – АЕС)? 

Існує багато визначень цього поняття. Зупинюсь на таких:

1. Зона спостереження – територія, на якій є можливим радіаційний вплив ядерної установки та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, на населення, що проживає в цій зоні.

2. Територія, на якій можливий вплив радіоактивних скидів та викидів радіаційно-ядерного об'єкта та де здійснюється моніторинг технологічних процесів з метою забезпечення радіаційної безпеки радіаційно-ядерного об'єкта.

3. Територія, на якій є можливим вплив радіоактивних скидів та викидів радіаційно-ядерного об'єкта та де здійснюється моніторинг.

1. Будь-яка зона, у якій проводиться контроль за умовами професійного опромінення.

2. Територія, на якій є можливим вплив радіоактивних скидів і викидів АЕС і на якій здійснюється радіаційний моніторинг вимірювання потужності поглинутої дози, визначення вмісту радіонуклідів у об'єктах навколишнього природного середовища, продуктах харчування тощо.

В 2004 році Національна комісія з радіаційної безпеки України рекомендувала розробити науково-технічне обгрунтування та визначити межі зон спостереження навколо АЕС країни та об’єктів ядерного комплексу. В законодавсті передбачалось проведення спеціального медичного моніторингу осіб, що проживають в цій самій зоні. Однак до цього часу не визначено: хто, за ким та з якою метою має спостерігати.

Існуючий затверджений порядок використання коштів на компенсацію ризиків населення , яке проживає на території зони спостереження вітчизняних АЕС, не враховує місцевих умов та пріоритетних існуючих ризиків.

Відповідно до затвердженого порядку (див.: http://jkg-portal.com.ua/ua/publication/one/mnregon-zatverdiv-porjadok-vikoristannja-subvencji-dlja-zon-sposterezhennja-ajes--25273), бюджетні кошти спрямовуються на поліпшення умов проживання і праці громадян . Передбачається можливість забезпечення населення засобами індивідуального захисту органів дихання та препаратами стабільного йоду, будівництва автомобільних доріг та ремонт об’єктів спеціальної соціальної інфраструктури.

Відомо , що однією з невирішених проблем Нікополя, є винесення за межі міста автодороги Запоріжжя – Кіровоград. Якраз це джерело фінансування має бути залучене для розробки обгрунтування , передпроектної та проектної документації об’їзної дороги. Необхідно взяти до уваги, що лише за наявності об’їзної дороги може бути забезпечена евакуація мешканців міста на випадок аварії на Запорізькій АЕС. 

Як контролювати «брудні» підприємства?

Як примусити підприємства дотримуватись вимог екологічного законодавства і хто має право контролювати та примушувати підприємства-забруднювачі дотримуватись законів? 

– Це питання є продовженням попереднього. Закони в нас досить пристойні, але вони не виконуються! Головна причина, скоріш за все, полягає в недостатній активності окремих громадян, неурядових організацій та громадських рухів. Знаючи, яка це тоскна, коштовна (судові позови та ін.) і невдячна справа, більшість ентузіастів на якомусь етапі пасують. Крім того, люди з загостреним почуттям справедливості мають після акцій спротиву постійно шукати собі нову роботу, особливо – зараз, у часи тотального безробіття. Адже «правдолюбів» у нас не люблять. А побудова демократії західноєвропейського типу – процес довготривалий. І пікетування на кшталт «грінпісовського» – справа майбутнього.

Нагадаю, що законодавство вимагає від підприємств публікувати про наміри одержати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, де визначається територія впливу викидів окремого підприємства, санітарно-захисна зона. Ніщо не заважає вимагати такої ж інформації щодо обсягів водокористування – забору води та промислових скидів у поверхневі води. Такі повідомлення надають можливість громадськості висловити свою позицію та підготувати пропозиції та вимоги. Особливо тоді (а в нашому випадку тому є декілька прикладів), коли в санітарно-захисній зоні одного підприємства діє інше, із «своєю» санітарно-захисною зоною. 

Хто захищає наше право «жити в чистоті»? 

Які права надає законодавство окремому громадянину та їх об’єднанням в захисті своїх прав на здорове навколишнє середовище? 

– Більшість прав громадян прописані в Конституції України та в Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» (зокрема, в Розділі ІІ статті 9), в законодавстві про громадські організації та у ратифікованих Україною міжнародних конвенціях.

Нагадаю і про необхідність активної життєвої позиції. Пам’ятайте про відомий вислів, що будь яка влада зробить для себе стільки,скільки дозволить народ, названий останнім часом «електоратом». 

Кордони областей: проходять берегом чи по воді? 

Чи визначені на поверхні водосховищ міжобласні межі, чи потрібно їх визначати та дотримуватись, чи межі областей мають закінчуватись береговою лінією? Чи передбачена законодавством необхідність узгодження обсягів забору води та скидів забруднених вод підприємствами, що розташовані на протилежному березі водойми і територіально відносяться до іншої області? 

– Це питання – до фахівців з права. Проте впевнений, що акваторія водойм має бути поділена з визначенням меж між суб’єктами адміністративно-територіального устрою. Це дає можливість врахувати інтереси кожного суб’єкта. Ще законодавством часів СРСР передбачалось обов’язкове узгодження (в нашому випадку – Дніпропетровською, Запорізькою та Херсонською областями) обсягів забору та скидів забруднених вод. Варто нагадати, що Каховське водосховище є єдиним джерелом питного водопостачання для всього півдня України та АР Крим. Заслуговує уваги, що межами м. Нікополя прийнята берегова лінія водосховища. В цьому випадку полоса між берегом та обласною межею по акваторії виявляється… нічийною!

Варто звернутись до світового досвіду управління якістю вод. Законодавство багатьох країн та їх об’єднань враховує дві засади: територіально відстежується стан всього водозабірного басейну та здійснюється інтегрований інституціональний підхід. Як приклад можна згадати Водну Директиву Європейського Союзу, прийняту в 2000 році, виконання якої є обов’язковим для членів та кандидатів в члени ЄС. Там встановлюються жорсткі часові рамки поліпшення якості поверхневих вод. При такому підході виключається ситуація ігнорування наявності водозабору при скидах з протилежного берега.

Чи є можливою громадська екологічна експертиза?

Розкажіть про своє обґрунтування можливості та про необхідність проведення громадської екологічної експертизи в умовах, що склались? А також – про можливу участь у ній людей з вченими ступенями; про необхідність визначення ризиків і напрямів використання коштів для експертизи…  

– Екологічна громадська експертиза із залученням науковців вкрай необхідна, про що я вже писав в статті для «ПТ». Там же довідався і про ініціативу проведення такої експертизи ВЕР «Хортицький Форум» та Нікопольським відділенням Міжнародного фонду Дніпра. Така експертиза, на мою думку, коштуватиме в межах 250 000 грн.

Одним із джерел оплати такої міжобласної державної експертизи та розробки рекомендацій щодо визначення меж та правового закріплення зон спостереження мають стати кошти, що виділяються як компенсація за ризик. Тим більше, що з такою ініціативою виступили представники громадських організацій регіону в своєму звернення до голів обласних рад та голів облдержадміністрацій Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей. 

З чого почати місцевій владі?

Еколого-соціальна ситуація в Нікополі вимагає співпраці та залучення органів місцевого самоврядування сусідніх міст та органів виконавчої влади в центрі та на місцях. Чи існує затверджене на державному рівні економіко-адміністративне районування для спільного вирішення проблем певного міжобласного регіону? З чого почати місцевій владі? 

– Екологічні та соціальні процеси не підкоряються адміністративним межам. Приміром, птахи мігрують не те що через межі Нікопольського та Кам’янсько-Дніпровського районів, а й через державні кордони України і Румунії, України і Росії та ін. А радіоактивна хмара після аварії на Чорнобильській АЕС залишила слід не те що в Україні, Білорусії та Росії, а й в багатьох країнах світу. Саме для цього між державами визначаються та укладаються відповідні міжнародні документи про так званий транскордонний перенос та вплив. По аналогії в нашому випадку необхідно вести мову про міжобласний перенос та вплив.

Маятникова трудова міграція, коли щодня на роботу в Нікополь і наприкінці дня назад можуть їздити люди з Червоногригорівки, Марганця, Орджонікідзе і навіть сусідніх районів, теж охоплює різні адміністративні одиниці.

Прагнення розробити для вирішення означених проблем відповідний адміністративно-територіальний поділ – справа марна, невдячна і некоректна з наукової точки зору, оскільки означені природні процеси проходять у зовсім інших просторово-часових координатах, а, отже будь-який штучний адміністративно-територіальний поділ і відповідні кордони будуть первісно ворожими природним екосистемам. Взагалі, природа не терпить «геометрично правильних кордонів», а висока строкатість (мозаїчність) природних ландшафтів як раз і є запорукою їхньої високої стійкої рівноваги (гомеостазу).

Відтак, шукати компроміс треба на загальнодержавному рівні – зокрема, шляхом «вписання» та узгодження будь-яких видів природокористування у національну екологічну мережу.

На це якраз і повинна бути спрямована діяльність центральних та місцевих органів державної виконачої влади разом з органами місцевого самоврядування. Тобто, бачення проблем та пропозиції щодо їх вирішення зобов’язані ініціювати органи місцевого самоврядування.

Варто згадати, що у 1990 році в Державній програмі охорони навколишнього середовища намічалась розробка регіональних (з визначенням географічних меж цих регіонів) гранично допустимих скидів та викидів, інших негативних впливів, перевищення яких вело б до незворотних впливів на довкілля. Виходячи з цього, є необхідною співпраця та визначення проблем в Нікопольсько-Марганецько-Енергодарському промисловому кущі як просторовій одиниці з транскордонним статусом.

Для цього в межах держави необхідне розуміння проблем та воля для їх вирішення на міжобласному рівні. Важливо брати до уваги і те, що починаючи з травня цього року реалізовано зміни до Закону про охорону навколишнього природного середовища, згідно з якими ліквідовані територіальні (обласні) структури Мінприроди, які увійшли до складу обласних державних адміністрацій і будуть здійснювати відповідні функції.

Отже, кожен орган місцевого самоврядування має визначити ризики, розробити та взаємно узгодити на територіально-адміністративному рівні відповідні плани та програми. Слід зауважити, що до цього часу між областями не узгоджені стратегічні плани навіть на найближчі роки. 

Звідки так багато ворон та чайок?

Останнім часом жителі міста відзначають велику кількість ворон та чайок, які «витісняють» птахів інших видів. Чому це відбувається? 

– Міста взагалі та місто Нікополь зокрема є потужним джерелом побутових відходів, в тому числі – і органічних (в середньому на одну людину – 1 кг на добу). Екологічна роль чайок і ворон за «класичними» канонами визначається як «хижаки» та «падальники». Ворони в цьому аспекті вже давно є сусідами людини. А от чайки – завдяки наявності «дармових» харчових відходів на міських полігонах – добре пристосувались до цього нового харчового ресурсу. Ну, хай там Нікополь, який знаходиться біля Каховського водосховища – природного екотопу чайок… Але я був свідком масового помешкання чайок на дуже великих відстанях від водойм (зокрема, кілометрах в 25 за Новомосковськом по харківській автотрасі)! Крім чайок та ворон, інші види птахів та ссавці стають більш синантропними (одомашненими). Зокрема, усі ми звертали увагу, коли над автотрасами кружляють шуліки в очікуванні збитої машиною собаки або кішки.

На фото:

Трещины на плотине Днепрогэса – повод для тревоги

ВІД РЕДАКЦІЇ

Шановні читачі! Чекаємо від вас нових запитань до Сергія Сонька, які стосуються стану та проблем навколишнього середовища.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.