Керівництво Комуністичної партії та Радянського Союзу поставили перед директором М. Ф. Майстренко та трудовим колективом Південнотрубного заводу завдання не тільки відновити довоєнний рівень виробництва труб, але й побудувати найбільший не тільки в СРСР, але й в Європі цех №2 «Великий штіфель». На капітальне будівництво було виділено 400 мільйонів карбованців. 

У листопаді 1945 року на площі 48 000 квадратних метрів розпочались підготовчі роботи для будівництва. Робота відбувалась в процесі відбудови всього міста у дуже важких умовах – не вистачало житла, продуктів харчування, одягу, тощо. На допомогу будівникам прийшли тисячі нікопольців, які відпрацювали на будівельному майданчику 240 тисяч годин. Робітники на інженери 22-ї дистанції шляху Придніпровської залізниці протягом п’яти днів збудували сім кілометрів залізниці, щоб подавати на будівництво камінь та щебінь із кар’єру. 

До серпня 1947 року всі будівельні роботи на майданчику трубопрокатного цеха № 2 було виконано:

-         встановлено 65-ти та 50-ти метрові цехові труби;

-         забито 1350 залізобетонних свай;

-         укладено 50 тис. кубометрів бетону та 7 тис. кубометрів цегли. 

Відбувався повномаштабний монтаж трубного обладнання, яке було

привезено до Нікополя у 300 вагонах. 

В ніч на 28 вересня 1947 року під керівництвом вже нового директора заводу О. М. Тихонова відбулось опробування змонтованих станів. 11 жовтня 1947 року прокатали перші труби великого діаметра, які були направлені для нефтяників Баку. На адресу будівельників, трубників надійшла вітальна адреса Ради міністрів СРСР за успішне виконання його завдання щодо будівництва, ведення в експлуатацію цеха «Великий штіфель». 116 будівельників та 60 металургів були нагороджені орденами і медалями СРСР. 

У 1948 році увійшли у число діючих ковальсько-котельний, ремонтно-механічний, електричний цехи, модельна майстерня, інші виробничі та побутові будівлі. Для робітників і службовців заводу та їх сімей був відкритий клуб і літній кінотеатр, магазини, кафе і парк металургів, а також школи №10 і №13, дитячий сад та ясла. 

Протягом 1948–1950 рр. працювали на повну потужність всі три основні цехи Південнотрубного заводу, які перевиконували державний план та соціалістичні зобов’язані. Вже в 1950 році виробництво продукції досягло понад 250 тис. тонн труб, втричі більше ніж в 1940 році.

За ударну працю орденом Леніна було нагороджено 15 працівників Південнотрубного заводу, орденом «Трудового Червоного прапора» – 41, орденом «Знак Пошани» – 26, медаллю «За трудову доблесть» – 85, медаллю «За Трудову відзнаку» – 180, медаллю «За відбудову підприємств чорної металургії Півдня» – 625, а також медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» – 118.

За розробку і освоєння виробництва безшовних труб великого діаметру директор заводу М. О. Тихонов, головний інженер заводу П. А. Трубченко, начальник цеху В. П. Соболєв, старший майстер стану «140» І. С. Куценко були нагороджені Державною премією СРСР 1951 року.

Микола Тихонов, директор Піденнотрубного заводу з 1947 по 1950 рік

Павло Трубченко, головний інженер заводу, приймав учать у запуску стана

Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ, Роман МІЛЬЧЕНКО.

Памятные места

Опаленная войной Никопольщина

В мае исполнилось 70 лет Великой Победы. Подвиги освободителей отражены в памятниках. Что это за памятники, о каких событиях и людях они не дают забыть, кто их авторы и создатели – вам предстоит узнать из наших новых статей. Следите за нашими публикациями на страницах Проспекта Трубников.

Инициаторами этого проекта выступили С. В. Кузьменко – заместитель председателя молодежного движения «INTER АКТИВ» ООО «ИНТЕРПАЙП НИКО ТЬЮБ» по научной и творческой работе, ведущий инженер ООО «ИНТЕРПАЙП НИКО ТЬЮБ» и С. Б. Буйна – член Ассоциации фотохудожников Никополя, ведущий инженер по организации и нормированию труда ООО «ИНТЕРПАЙП НИКО ТЬЮБ». Активными участниками и исполнителями проекта стали специалисты библиотечного национально-патриотического центра «Явір».

Памятник комсомольцам-подпольщикам 

Осенью 1941 года в оккупированном немецко-фашистскими захватчиками Никополе среди учащихся педшколы возникла тайна патриотическая группа «Правда», которая насчитывала 11 человек. Возглавил группу комсомольцев-подпольщиков Николай Александрович Хилинский. Антифашисты распространяли листовки с призывами к борьбе с оккупантами. В феврале 1942 года педшкола была закрыта. Подполная группа прекратила свою деятельность в связи с угрозой вывоза в Германию. Весной 1942 года Николаю Хилинскому удалось установить связь с другой группой молодежи, которые стремились бороться с оккупантами. Совместными усилиями была создана подпольная организация «За Советскую Родину», которая летом 1942 года насчитывала в своих рядах несколько десятков участников и их помощников.

Активно действовали Н. Хилинский (секретарь организации), В. Лома, Л. Назаренко, С. Резников, А. Шпак, В. Слепенцова. Подпольщики с помощью примитивного печатного станка выпускали и распространяли антифашистские листовки, тайно собирали оружие, воровали в органах оккупационной администрации бланки документов и выясняли данные о планах их деятельности.

Но отсутствие у молодых подпольщиков опыта конспиративной работы привело к провалу. Бывший командир Красной Армии Т. Рябых – родственник подпольщиц сестер Слепенцовых, узнав о существовании организации, донес о ней в СД, тайным агентом которой был.

17 декабря 1942 года многих участников подполья арестовали. После допросов и пыток утром 7 января 1943 года их повели на расстрел всместе с арестованными подпольщиками из с. Знаменка Запорожской области. По пути смертники совершили отчаянную попытку вырваться на волю. Но убежать смогли только трое: никопольчане Л. Назаренко и О. Шведов, а также подпольщик из Знаменки – П. Орлов.

В то утро погибли подпольщики М. Лыга, М. Шпак, В. Лома, С. Резников, И. Черченко. Позже гитлеровцы расстреляли Н. Хилинского, А. Слепенцову, В. Слепенцову, В. Кулика, П. Шахтаря.

В первые послевоенные годы (точная дата неизвестна) на месте расстрела и захоронения комсомольцев-подпольщиков был установлен временно деревянный обелиск. Могила была обнесена металлической оградой. 27 июля 1966 года по решению исполкома Никопольского городского совета депутатов трудящихся (№242 от 6 мая 1966 года) вместо деревянного обелиска на могиле был временно установлен памятник – плита из серого гранита. 9 мая 1970 года он был заменен ныне существующим.

Местото расположения: улица К. Либкнехта, 180, Днепропетровское шоссе.

Скульптор: Ю. А. Иванковский.

Архитектор: В, Д. Замерец.

Установлен: 9 мая 1970 года. 

Относится к памятникам истории и монументального искусства.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.