Цього року виповнюється 365-та річниця від проголошення Богдана Хмельницького гетьманом Війська Запорозького

Літопис Григорія Граб'янки, розповідаючи про втечу Богдана Хмельницького у грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: «Спершу подався він на острів Бучки, а потім втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік триста козаків, розповів їм про себе, про все те, що ляхи з козаками задумали зробити, про ту наругу, яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господніми храмами». 21 січня 1648 року загін повстанців на чолі з Б. Хмельницьким захопив Микитинську Січ.
У цьому йому сприяли козаки Черкаського козацького реєстрового полку, які перебували в ній для спостереження за татарськими переправами через Дніпро. Повстання охопило весь Низ, де Б. Хмельницький «усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли) винищив».

Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина зібрала запорозьких козаків до Січі на Раду. Прибулих на неї було настільки багато, що «кошовий отаман із Хмельницьким мусили вийти з Січової фортеці на просторіший майдан». Тут 19 квітня 1648 року і був обраний Хмельницький козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами: «Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх». Хмельницький «за збитки і гніт з боку поляків» закликав до війни, а Запорозьке військо «обіцялося стояти за нього у війні, навіть якщо треба буде головами накласти». Через кілька днів гетьман на чолі 8-тисячної повстанської армії вирушив на зустріч польським військам.

В пам'ять про ті видатні події у 1956 році у старій частині м. Нікополя був споруджений пам'ятник Богдану та гранітний пілон з меморіальною дошкою: «На цій місцевості знаходилась Запорозька (Микитинська) Січ. В 1648 році в цій Січі запорозькі козаки обрали Богдана Хмельницького гетьманом України».

В недавньому ефірі Радіо Свобода директор Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук так охарактеризував історичну роль Богдана Хмельницького: «Це той державник український, який і сьогодні може бути прикладом для наших можновладців. Для українського народу головне те, що він відродив українську державність в середині 17 століття. Він взяв на себе місію і очолив ту національну революцію, яка відродила українську державність, ту державність, яку ми втратили після падіння Галицько-Волинського князівства. І не просто добився визнання цієї державності як з боку Речі Посполитої, так і з боку багатьох європейських країн, він уже на початку 1649 року добився того, щоб Туреччина визнала цю державність. Туреччина підписала угоду з Україною – відомий українсько-турецький договір. Оце його головна заслуга».

А кандидат історичних наук «запорожезнавець» Ярослав Федорук зазначає: «Іншим таким гетьманом був Іван Мазепа. Український народ про це так говорив: «Від Богдана до Івана не було гетьмана».
Гетьман вбачав відносини України-Руси з Москвою як військовий союз. Ні козацька старшина, ні сам Богдан Хмельницький й гадки не мали, що слово московського царя буде порушене, і все те, що пообіцяв Бутурлін у Переяславі на Переяславській раді, не буде виконане. Це стало вже зрозумілим, коли в Москві одержали Березневі статті, якими заборонялося Україні мати відносини з іноземними державами без погодження з московським царем.
Богдан Хмельницький був приречений спиратися на союзників. Політика України в 17 ст. розвивалася у трикутнику між Річчю Посполитою, російською державою і Кримським ханством та Османською імперією. Якщо б він, не шукаючи союзників, наприклад, у Криму, йшов воювати до Польщі, то Крим став би союзником Речі Посполитої. Якщо б він не шукав союзу з Росією, то Росія шукала б якісь зв’язки. Тобто, це була дипломатія Богдана Хмельницького. Інша справа, що вона не завжди була рішучою. І за це його критикували і Михайло Грушевський, і інші історики.
Деяких помилок гетьман таки допустився. І не лише у дипломатії, а й у своїй військовій діяльності. Найбільшою помилкою Богдана Хмельницького прийнято вважати те, що свої війни він провадив майже завжди на своїй території, чим і виснажував її. І Руїна, яка розпочалася за життя Хмельницького, була дуже великим наслідком саме цієї політики, виснажливої політики…

Період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, зміни політичного статусу України і її місця на європейському континенті. Це також доба соціальних потрясінь. Паралельно з визвольною боротьбою відбувалося справжня селянська війна. Втягнення в її круговерть багатотисячних мас колишніх кріпаків внесло зміни у розстановку соціальних сил, суттєво позначилось на існуючій становій структурі середньовічного суспільства. “Усе, що живо, піднялось в козацтво,” – так висловився Самовидець з приводу цих подій. Справді, в ряді районів України число козаків почало коливатися від 60 до 80% від усієї кількості населення. Козацтво ж із стану малого і переслідуваного перетворилося у провідну верству українського суспільства.

І ще про одне. Успіх воєнної, політичної і державної діяльності Хмельницького визначався ще й тим, що він зумів згуртувати навколо себе талановитих козацьких полковників, які допомагали гетьману розвивати українське воєнне мистецтво. Він об'єднав козацьку старшину в ім'я спільної мети – визволення України від іноземного панування.

Підсумовуючи вище сказане, ми можемо відзначити видатну роль гетьмана в історії України, у різних сферах життя і діяльності українського народу, зокрема як великого полководця і блискучого діяча, фундатора і будівничого Української гетьманської держави.

Урізка: «Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх»

За матеріалами історика Мирослава Жуковського

 та Інтернет-сайтів підготувала Наталя РАЗУВАЄВА.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.