НТМ - Новини Твого Мiста

Наша пам’ять, наша совість вимагає від нас наприкінці осені щороку гучно бити у дзвони скорботи в пам’ять тих мільйонів співвітчизників, які на початку 30-х років XX століття були безвинно убієнні голодом та закатовані в сталінських тюрмах і таборах. Обов’язок живих небезпам’ятних і не байдужих до своєї історії людей – пам’ятати ті вимерлі села і хутори, ті спільні ями, куди скидали десятками вбитих голодом і напівживих ще тіл – наших земляків…

 Слово «нація» було змінено на слово «народ»

Кожен народ має свою власну історію, яку створили і вистраждали впродовж багатьох століть і тисячоліть попередні покоління. Майже кожне століття позначене голодними роками, страшними епідеміями, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Але серед усіх цих сумних подій Голодомор 1932–1933 рр. – одна із найбільш трагічних сторінок історії українського народу. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід віднести до найтрагічніших подій в історії людства.
Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухвалений Верховною Радою 28 листопада 2006 року, офіційно визнає його актом геноциду українського народу.
Внесенні тоді поправки змінили преамбулу закону, додавши до неї висловлення співчуття іншим народам, постраждалим від Голодомору. В тексті слово «нація» було змінено на слово «народ». 
Пізніше 34 сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». В її повідомлені зазначається, що викликана діями та політикою тоталітарного сталінського режиму трагедія має стати попередженням сучасним та майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності… Але це сталося вже за часів незалежності. Голододомор в Україні визнали та засудили 24 держави, усі провідні церкви світу, ООН та Європарламент. Цього року Вселенський патріарх записав відеозвернення до українців з нагоди роковин Голодомору.

Світ знав, проте мовчав 

Радянська ж позиція зводилася весь час до заперечення самого факту голодомору, до умисного замовчування справжніх причин і масштабів великого голоду. Робилося все можливе, аби викреслити його з суспільної свідомості. В СРСР заборонялося відкрито говорити про голод. Хоча деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод. Багатьом за кордоном важко було повірити, що в той час, як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати такий страшний голод. І в цей же час, цитую документ Британського міністерства закордонних справ, «це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на півдні Росії, але не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам з ними».
Прем’єр-міністр Франції Е. Ерріо, якого провели очищеними від трупів вулицями Харкова, запевнив своїх співвітчизників, що в Україні люди живуть чудово. Здійснивши ретельно підготовлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західно-європейської культури, як Джордж Бернард Шоу, поверталися, захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян.
У найважчому 1933 р. США визнають СРСР і встановлюють з ним дипломатичні відносини, а в 1934 р. приймають до Ліги націй. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети «Нью-Йорк Таймс» Уолтер Дюранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду, хоча у приватних розмовах допускав, що від голоду, можливо, загинуло 10 млн. чоловік. За глибину, об’єктивність і виняткову ясність його репортажів з СРСР у 1932 р. Дюранті нагородили Пулітцерівською премією (?!). Така позиція впливових західних політиків пояснюється ще й тим, що багато хто з них у період Великої депресії виявляли сильні прорадянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику Радянського Союзу.

В 30-ті роки експорт зерна з України був рекордним

Приголомшуючі дані відносно Голодомору 1932-33 років оприлюднив на днях фонд «Демократичні ініціативи». Виявилося, що тридцяті роки минулого століття для України біли… рекордно врожайними! Принаймні, такого висновку можна дійти з огляду на тодішні обсяги експорту зерна. Якщо у 1929 році звідси було вивезено за кордон «скромні» 260 тис. тонн збіжжя, то за якихось три роки – вже у 1932 році – експорт зерна зріс у 20 разів (до 5,2 мільйонів тонн!). Ненабагато меншими були обсяги вивозу врожаю у 1930-му (4,9 млн. тонн) та у 931-му (5 млн. тонн). Таке «космічне» зростання експорт супроводжувалося катастрофічним вимиранням українців. У 19312 році померло лише 668,2 тисячі людей (так свідчить офіційна статистика), а вже через рік загинуло – за різними даними – від 4,5 до 10 мільйонів українців. Теж «космічний» (у 7–15 разів) стрибок звичної смертності. Найбільш вірогідна цифра – від 7 до 10 млн. осіб, понад третина з них – діти.

Радянська пропаганда тоді намагалася довести про карколомні успіхи колгоспного будівництва на селі, про тисячі тракторів на полях, про допомогу «безкоровним» селянам (і це показували не лише в кінострічках, а й у першому радянському телеприймачеві, випущеному у 1932 році на заводі ім. Козицького). А обібрані продовольчими загонами люди в кращому разі отримували по 200 г. зерна на день, їли котів, собак, горобців ховрахів і – як це не жахливо – навіть людей та шукали на городах гнилу картоплю, яка могла залишитись з минулого літа. Вимирали цілі села. У той самий час зерно, відібране в селян, гнило на токах та в морських портах. Тодішня влада не лише відібрала всі харчі, а й блокувала виїзди з України, щоби люди не змогли врятуватися на території інших республік.

Дещо з історії Нікопольщини 

Насильницькі методи колективізації, масове «розкуркулювання», низька культура землеробства, слабка технічна база колгоспів стали причинами мору людей. А головною причиною голоду стало примусове, з широким застосуванням репресій, проведення згубної для селянства хлібозаготівельної політики. 
У 1928 році відбулося об'єднання Нікопольського та Шолоховського районів в один під назвою Нікопольський (Нікополь-Мангановий) з площею 1 457 кв. км. В 1930 році він нараховував 126 населених пунктів з населенням біля 85 тис. чоловік (до складу району входив і Нікополь).

У 1930–1934 роках в Нікопольському районі відбулася суцільна колективізація. Якщо у 1930 році в колгоспах було об'єднано 3,6 тис. селянських господарств, то у 1934 році в колгоспах вже було їх 6,2 тис. Більше 4 тис. господарств були «розкуркулені». За даними Нікопольського товариства «Меморіал» внаслідок насильницьких дій місцевих органів влади, голодомору 1932–1933 рр. на Нікопольщині загинуло до 7 тис. чоловік. Особливо від голоду постраждали Олексіївка, Капулівка, Червоногригорівка, Кірове, Шолохове, Криничувате, Маринопіль, Старозаводське, Кисличувате, Новоіванівка.
Сьогодні вчені доводять, що масове голодування селян на Україні тривало з грудня 1931 р. до вересня 1933 р., тобто, упродовж двадцяти двох місяців. Отож є що пам’ятати і з чого робити історичні висновки… 

Мітинг-реквієм 

На нього біля пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій (пл. Богдана Хмельницького) і цьогорічного листопада зібралися представники влади та громадськість міста, духовенство. 
Голова громадської організації «Меморіал» Євдокія Шаромова порушила питання стосовно встановлення в Нікополі меморіальної дошки в пам'ять жертв тих тоталітарних часів. Члени організації самотужки уже зібрали 1 тис. грн. та закликають приєднатися до акції небайдужих до історії країни людей. А якщо разом – то, може, й відповідний пам’ятник у місті з’явиться! 
Після хвилини мовчання духовенство провело молебень по невинно загиблим. Як символ скорботи та поваги учасники мітингу-реквієм поклади до підніжжя меморіального знаку калину, квіти та запалили свічки. 
За спонсорські кошти депутата обласної ради Олександра Фельдмана, депутатів міськради Андрія Фісака, Дмитра Бичкова та інших був організований поминальний обід. 

Наталя РАЗУВАЄВА.

 Фото автора

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.