НТМ - Новини Твого Мiста

Деякі передплатники і читачі газети не тільки полюбляють читати, але й самі, як кажуть, проявляють свою творчість, чим нас і радують. Більшість з них залишаються вірними газеті на все життя, як наприклад відомий в місті педагог, волейбольний арбітр, позаштатний кореспондент, член Національної Спілки журналістів України – Валерій Єгорович Бенько. Пропонуємо нашим читачам газети, його життєві етюди, навіяні спогадами з дитинства.

НА БАЗАВЛУЦІ

(Етюд)

Одного літнього ранку я приїхав на річку Базавлук, недалеко від с.Новософіївки, що на Нікопольщині, де у чорному плесі завжди добре клюють окунці і краснопірки. Легенький теплий туман опустився на очерет, сивою хмарою ліг у долину. А на сході вже жевріло небо. Прохолодно. Як же це приємно влітку!

Тиша. Тільки зрідка недалеко у високій пшениці озветься перепел, або велика риба вдарить хвостом по воді.

Піднялося сонце, зник туман, посвітлішало небо, довкілля ожило, загомоніло тими неповторними голосами, які можна почути лише в наших Придніпровських краях влітку на березі степової річки.

Непомітно сплив час. Почало пекти сонце, риба не клювала, принишкли птахи. Вже давно випита вода, що була у термосі, а все мало, хочеться ще. Вирішив пошукати джерельце, адже колись їх тут біля річки було багато.

Недалеко від берега, вирвавши рогіз, почав копати ямку. Вже через кілька хвилин земля стала вологою, а потім виступила вода. Став копати швидше, нетерпляче. І раптом забило джерельце! Запульсувало тоненьким струмком, наче закипіла вода в казані. Вибравши мул, розширив ямку і почав спостерігати, як вона наповнюється водою, як поступово вода ставала прозорою. І ось уже тоненьким струмочком вона побігла до річки.

Хто смакував джерельною водою, той погодиться, що кращої не знайти. Холодна, аж у зуби заходить, солодкувата, пахне травами, землею, степом. Ніби нектар, п’єш цю воду. І радієш – за джерельце, за благословенні береги.

Наступного дня я привіз до «свого» джерельця промитого піску, висипав на дно. Обклав дерном верх ямки, зробив вихід до річки. Прилетіла трясогузка. Здивовано поглянула, присіла недалечко, деякий час спостерігала, а потім сміливо сіла біля джерельця, пискнула, мабуть, від задоволення.

Та й мені стало радісно, наче відкрив щось надзвичайне. На природі гарно думається, а ще краще мріється. І я уже уявив нашу річку не такою, як була, а іншою: навколо – висока трава, покрита різним цвітом. Дивляться сині оченята чебрецю, хитають білими пасмами ковилі, голубіють волошки, а по берегах кучеряві верби задивились на чисту воду. І дітлахів сидить багато з вудками, весело гомонять, бризкаючись теплою водою. А річка повільно несе свої води, хлюпочучись об береги.

За тиждень довелося побувати знову у тих краях. Звісно, прийшов до свого джерельця. А його немає… Пройшла колгоспна череда і витоптала все навколо, й сліду не лишилося від мого джерельця. Чомусь стало сумно, наче я тут втратив щось рідне і близьке серцю.

… Десь під землею пульсує джерельце. Воно хоче вирватися на поверхню. Чекає, що колись до нього прийдуть добрі люди, закохані в красу природи, і дадуть йому життя. А воно почастує їх смачною водою. Думаю, що першими такими людьми будуть справжні рибалки.

В. Бенько,

член Національної Спілки журналістів України.

Липень 2014

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.