НТМ - Новини Твого Мiста

Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ, історик

У 1993 р. в Україні вперше на офіційному рівні вшанували пам’ять жертв голодомору 1932-1933 рр. За даними Нікопольського товариства «Меморіал», які були отримані його головою В. Беспіпко під час роботи в обласних партійному та державному архівах, в Нікополі померло від голоду 810 чоловік, а в селах Нікопольського району ця скорботна цифра сягнула майже 2500 осіб. 

Повстало питання про пошуки місць поховань жертв Голодомору та їх реєстрацію. Під час опитування свідків тих жахливих днів вдалося встановити, що померлих від голоду мешканців міста ховали на міському цвинтарі та цвинтарях передмість – Лапинки, Довгалівки, Сулицького, Новопавлівки.

За матеріалами пошукової роботи Нікопольського краєзнавчого музею рішенням виконкому Нікопольської міської ради біля Спасо-Преображенського Собору влітку 1993 р. був закладений камінь з інформаційною дошкою про те, що тут буде збудовано пам’ятний знак про Голодомор 1932–1933 рр. Минуло понад двадцять років, і пам’ятний знак «перемістився» від храмової будівлі поближче до виходу з її паркової території.

Також під час пошуку в 1993 р. було отримано свідчення старожилів м. Нікополя про те, що на будівництві Південнотрубного заводу працювали в’язні під охороною конвойної частини НКВС.

Згадує Уляна Олексіївна Радченко, 1906 р. народження, уродженка с. Сулицького: «Коли почався голод, в сім’ї було троє дітей. Чоловік мій Іван Остапович працював на трубному. Він одержував щодня по 1 кг 200 г хліба, а ми, як утриманці, по 400 грамів на душу. Продавали одежу, їли лободу, інші трави. Людей багато вмирало тоді. Ховали їх в ямах на новому цвинтарі по вул. Войкова. Багато померлих людей ховали там біля церкви. Коли приходила на базар, що був неподалік від церкви, то бачила, як на бричках привозили трупи людей, що жили у фінських будинках на 3-й дільниці, і скидали їх у великі ями. В основному це були в’язні».

Ілько Федорович Охромій, 1909 р. народження, уродженець Нікополя: «В ті лихі часи я жив в будинку, де живу і зараз, це хата мого батька. В селянських господарствах по сусідству під час хлібоздачі уповноважені з міста забрали все зерно, і люди голодували. Особливо відзначився вимогами до селян уповноважений Шведов. На будівництві Трубного заводу працювали, крім вільнонайманих, також засуджені. Останні ходили по 50 чоловік під конвоєм. Померлих від голоду возили ховати на цвинтар по вул. Войкова грабарками. В кінній грабарці лежало по 3–4 трупи – прикритих, тільки босі ноги стирчали. Грабарки їхали з 3-ї дільниці по вулицях Учительській, Блюхера (нині П. Осипенка), Ломоносова на цвинтар. Возили кожного дня, і я бачив ці грабарки з трупами, так як вони проїжджали біля нашого двору… Мені і моїй сім’ї вдалося врятуватися завдяки тому, що працював на заводі. Там я отримував щодня за 12 годин роботи 1 кг 200 г хліба…»

«…Коли після війни тягнули труби від насосної станції,
люди бачили багато кісток і черепів. Потім положили труби, і все це зарили в землю…»

Марія Карпівна Кирпа, 1927 р. народження, уродженка с. Нижній Рогачик Херсонської області: «… з дітьми я гуляла поблизу і на самому цвинтарі по вул. Войкова. Бачила зблизька (5–10 м), як на грабарках возили трупи померлих від голоду. Ці грабарки завертали на цвинтар з вул. Куксіна через провулок, що і зараз зберігся. Їхали по верху цвинтаря. Цю частину цвинтаря забрали під город. В правому верхньому (від вул. Войкова) куті нового цвинтаря були вириті великі ями, куди візники скидали трупи людей. Багато померлих возили весною, менше влітку… Коли після війни тягнули труби від насосної станції, і вирили траншею на старому і новому цвинтарі, то потрапили на одну з таких великих могил, і люди бачили багато кісток і черепів. Потім положили труби, і все це зарили в землю. Але горби над деякими такими могилами залишилися, їх і зараз видно».

Троє свідків тих часів показали працівникам музею на цвинтарі по вул. Войкова місце скупчення паралельно розташованих 11-ти могильних насипів висотою півметра і довжиною від 2 до 8 м, шириною 1,5–2 м. На підставі їх письмових свідчень було складено акт про виявлене поховання жертв Голодомору, що був направлений в міські органи влади для взяття поховання на державний облік та під охорону.

Минуло понад 20 років. Померли всі вищезгадані свідки. Із чотирьох членів комісії, які склали акт, пішли з життя двоє. Та братські могили жертв Голодомору і до цього часу не взяті на облік та під охорону. Висловлюю надію, що заходи Української держави по вшануванню їх пам’яті, оголошені в 1993 році, будуть виконані, і міський відділ культури докладе зусиль до того, щоб виправити ситуацію.

на цьому покинутому цвинтарі на вул. Войква поховані сотні жертв Голодомору

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.