НТМ - Новини Твого Мiста

Говорять, що у житті не буває дрібниць. Певно, не випадково потрапив до моїх рук старий лист, що всі ці довгі післявоєнні роки припадав пилом у архівних теках. З огляду на час відправки – нічого виняткового: деталі, свідчення, докази. А впливу на людське життя – документ, здатний змінити усю подальшу долю не лише того, про кого йдеться, а й тих, хто відкриє послання й зрозуміє: цей лист не з минулого, він – у сучасність

«Цією запискою хочу довести…»

Звичайний пожовклий від часу листок шкільного зошита, густо списаний рівним почерком.

– Скільки читала і все-одно не можу стримати хвилювання, – запевняє директор Орджонікідзевського народного історико-краєзнавчого музею Тамара Жежеріна.

Коли, ким був принесений цей документ..? Він, як свідчення без доказу, продовжує жити у картотеці з позначкою: «Партизанський рух», потрапивши до музею з численними архівними матеріалами ще на початку 60-х. Не хочеться думати, що важливий доказ так і не дійшов до адресата, пролежав у приватній схованці, зі страху чи перестраховки притриманий до «кращих часів». Навіть сьогодні характер кореспонденції, схвильованість слова виділяє його з сотень свідчень, спогадів, монографій.

«Органам влади !!!

Я, партизан опергрупи 8-ої гвардійської армії Шаронов, доводжу до вашого відома, що за час перебування у тилу супротивника знаходився у партизанському загоні ім. Сталіна для виконання наказу командира. Загін було розбито на групи, з якими ми розійшлися селами. Разом з товаришами зайшли до Решетило Пелагеї Степанівни, котра добре до нас поставилася. До того ж, схоронила у себе дві гвинтівки. За словами інших товаришів знаю, що у часи небезпеки партизани проживали у цієї громадянки. Своєю запискою хочу довести, що ми дійсно ходили у німецькій формі, це могло викликати підозри з боку її сусідів.

Хочу попросити органи влади допомогти їй, так як вона підтримувала підпілля й допомагала в роботі, на яку нас направляло командування».

І жодних дат, адрес, лише два прізвища – Решетило й Шаронов, з’єднаних Другою світовою. Які події могли спонукати гвардії лейтенанта написати цього листа? Побоювання щодо життя жінки, що обігріла у пеклі окупації, чи докази утисків, спецперевірок з боку органів влади ? На жаль, лист про це мовчить. Не важко здогадатися, що могло очікувати на людину з клеймом зрадника і наскільки ризикував солдат так самовіддано захищаючи людину, яку, ймовірно, бачив тільки раз у житті. 

Відлуння минулого, або борги наші…

Саме посилання на загін імені Сталіна вказує на людину, яка проживала на території нашої місцевості. У далекому 1941-му широкі дніпровські плавні, що розляглися аж до Херсонщини стали плацдармом визвольної боротьби партизан та підпільників. Напередодні окупації у прилеглих до них областях і районах терміново організовувалися диверсійні й винищувальні батальйони, котрі пізніше реорганізувалися у партизанські загони.

За даними дослідників, восени 1941-го в них налічувалося близько тисячі бійців. Окремі угрупування народних месників заявляли про себе чи не в кожному населенному пункті. Найкрупніші дислокувалися у Нікополі, Покровському, Старому Куті, Апостоловому , в тому числі і на руднику ім. Орджонікідзе. Значення народної війни важко переоцінити, як і забути про втрати, котрі несли загони не лише в боях, а й від доносів зрадників. Численні каральні операції знекровлювали підпілля, тож актив використовував будь-яку можливість для налагодження зв’язку з розрізненими групами, пошуку селян, готових співпрацювати

Осінь 43-го можна вважати датою народження славнозвісного загону ім.Сталіна. В цей час відбулася зустріч розвідника частин особливого призначення Південного фронту, одного з засновників загону селища Покровського, – Кравченка, з командиром кутянського угрупування, Героєм Радянського Союзу – Ткачовим.

Пелагея Решетило могла бути однією з сотень мешканців селищ Нікопольщини, хто підтримував земляків, ризикуючи власним життям. Де саме проживала жінка так і залишається таємницею.

Старожили Олександрівки згадують односельчанку зі схожим іменем, котра, за твердженням людей, допомагала партизанам. Пригадують Решетило і покровчани. На цьому історія обривається. Що сталося зі справжньою Пелагеєю вже після звільнення краю, і чи про згадану людьми пише гвардії лейтенант Шаронов – невідомо. Проте про події окупації тут пам’ятають до цього часу.

Немає родини, яку б не зачепило чорним крилом війни і хто б забув про страшні роки «під німцями». Сиві плавні стали місцем не лише народної баталії, а й страшної розправи.

У грудні 43-го, за декілька місяців до приходу радянських військ, легендарний загін налічував усього 150 бійців, вцілілих у каральних операціях, набігах калмицького кавалерійського корпусу. Гестаповські катівні так і не звільнили десятки патріотів, деяким з яких не було і сімнадцяти, жителів селищ, ув’язнених за підозрою у допомозі партизанам. Вціліти, дочекатися регулярних частин, вдалося одиницям. Вириваючись з оточення, народні месники поповнювали лави діючої армії. Нікопольсько-Криворізька наступальна операція поставила крапку у трирічній самовідданій боротьбі солдат однієї з перших партизанських баз на півдні України, але не врятувала від небуття… 

У списках не значаться…

Війна забирала головний доказ: партизан, які гинули на фронтах війни. Місцеві жителі не завжди виступали достовірними свідками подій часів окупації і часто саме на їхніх показах робилися спішні висновки. Більшості невідомих героїв, які у 41-му групувалися у численні розрізнені загони, доводилося роками доводити свою причетність до визвольної боротьби. Відволікаючи ворога від головних наступальних операцій, вони не завжди переймалися документальним підтвердженням патріотичного спротиву. Навіть два легендарні загони, фактично, залишалися нелегальними. Відповідь на анкетне запитання: « Чи були ви на окупованій території», ставала головним доказом, а часто – вироком. Ніхто не давав часу на з’ясування обставин, цим і користувалися ті, кому дійсно було що приховувати. Зрадники переписували історію наново, міняючись ролями з героями.

Так сталося з легендарними командирами двох прославлених загонів. Невловимого Кравченка було передано у руки гестапо, де почався довгий шлях поневірянь: фашистські катівні, концтабір. Довгих 17 років він доводив свою невинність і лише у 64-му домігся перегляду справи. Не менш трагічно склалася й доля Героя Радянського Союзу Ткачова, за наклепом диверсанта розстріляного власними товаришами. Лише у 59-му військовий трибунал переглянув справу Ткачова, посмертно поновивши його у званні Героя.

Тільки у селищі Покровському віднайдено два братські захоронення партизан і підпільників. Зі 138 загиблих, імена 76-ти залишаються невідомими. А скільки таких народних меморіалів розкидано подніпровською землею…

Багатьох із забутих героїв могла особисто знати проста українська жінка з великим серцем – Пелагея Решетило. Її історія загубленим листом надійшла у сучасність, отже, крапку ставити зарано. Можливо, чиєсь запізніле каяття спокутою провини проллє світло на цей заплутаний фрагмент історії. Життя – наймудріший суддя. І якщо це послання продовжує нас хвилювати, значить вже завтра на текі, де зберігається документ, може з’явитися новий надпис: « Історія про лист, що виправив долю.»

Напевно ще серед нас ті, хто особисто знав Решетило Пелагею Степанівну, тож якщо вам відома її доля, чи володієте будь-якою інформацією про цю людину – відгукніться.

Оксана СIЗОВА. 

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.