НТМ - Новини Твого Мiста

Чому 360-та річниця Переяславської Ради пройшла непомітно?

Доброго дня, редакціє! В силу своєї професії та життєвого захоплення постійно слідкую за календарем дат і подій. Цікаво дізнатися про сучасні оцінки деяких подій вітчизняної історії. Звернув увагу на те, що 18 січня цього року виповнилося 360 років Переяславській Раді, яка ухвалила рішення про приєднання України до Росії. Як зараз оцінюється ця доленосна на той час подія?

Олександр Іванович.

ВІД РЕДАКЦІЇ

-          У відповідності до Переяславських домовленостей між гетьманом Богданом Хмельницьким і царським урядом Олексія Михайловича було укладено ванно-політичний союз двох держав – України та Московії. Після проведення Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними її склали 122 542 особи чоловічої статі. Але підтримка угоди зовсім не була такою одностайною, як довго вважалося, зокрема, у радянській історіографії. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю чимало представників козацької старшини. Серед них – полковники Іван Богун, Іван Сірко, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Петро Дорошенко. Відмова була і від деяких міст (зокрема, Чорнобиля), українського духовенства на чолі з митрополитом С. Косівим. Не присягала і Запорозька Січ. 

Сьогодні Переяславська Рада залишається однією з найбільш дискусійних, заідеологізованих та політизованих сторінок вітчизняної історії навіть в середовищі істориків. Розбіжність думок з цього приводу – величезна. Хтось вважає це рішення чи не найбільшою помилкою Богдана Хмельницького та його оточення, а інші впевнені, що на той час це було чи не єдиним рятівним кроком для України та українців задля збереження етносу та православної віри. Сконцентровано цю думку висловив історик-вчений Андрій Марчуков у свої монографії «Переяславская Рада в идеологической системе украинства. Вехи истории» (є в Інтернеті):

«За минулі з часу розпаду Радянського Союзу роки оцінки Переяславської Ради , її ролі в історії Росії та України , як і самих російсько -українських відносин , зазнали на Україні значні метаморфози. З початку 1990-х років у засобах масової інформації , системі середньої та вищої освіти України , серед широких верств гуманітарної інтелігенції і відомих політичних кіл запанував погляд на Переяславську Раду і на подальше за нею входження земель Лівобережної України до складу Російської держави як на глибоко помилковий , стратегічно невірний крок «української держави» , що призвів український народ до втрати своєї державної і національної незалежності. Переяславська Рада і раніше розглядається як якийсь символічний рубіж , як поворотний пункт в історії України , але вже зі знаком « мінус». Все більш популярним стає погляд на «турецький варіант » підданства як найбільш сприятливий для козацької України , але , на жаль , упущений . Говориться про це цілком серйозно , хоча всі « вигоди» і наслідки цього варіанту можна легко побачити , якщо звернутися до історії народів Балканського півострова , в тому числі до сьогоднішніх подій навколо Боснії , Косова та Македонії.

Звичайно, є й більш помірні і об'єктивні підходи до сприйняття Ради та її ролі у долі України . Але навіть у цьому випадку трактування її вельми незвичайні. Вона зображується рядовим моментом повстання Б. Хмельницького (яке все частіше іменується «національною революцією») , зовнішньополітичної акцією вже існуючого в той час української держави , системою договірних відносин між рівнозначними партнерами – Україною і Росією, і навіть великим дипломатичним успіхом цієї держави , що отримав визнання від іноземної держави (Росії)». (подано в перекладі з російської. – Прим. ред.). Як завжди, досить ексцентричний погляд на події давнини має скандально відомий Олесь Бузина, в книзі якого «Тайная история Украины-Руси» є розділ «Переяславский цейтнот». Автор цілком серйозно вважає: «Если бы Переяславская Рада не состоялась, Хмельницкий так и остался бы в истории «пустяшным генералом»

Ось бачите, скільки галасу навколо Ради! Тож радимо вам зазирнути на тематичні Інтернет-сторінки (зокрема, сайт «Українська історична бібліотека») та форуми, щоб на тлі виважених та ґрунтовних аргументів «за» і «проти» скласти власну думку з приводу значення згаданої події для нашої історії. А ще, крім наведених книжок та монографій, ознайомитись, приміром, ще з такими працями: В. А. Мякотинь. «Переяславскiй договоръ» 1654-го года; Олена Апанович. «Українсько-російський договір 1654 РОКУ. Міфи і реальність»; Лев Заборовский. «Переяславская Рада и Московские соглашения 1654 года: проблемы исследования»; Михайло Драгоманов. «Пропащий час, українці під Московським царством».

Кременчуцький досвід, або Дерева теж потребують догляду

-          Прочитав у вашій газеті від 14 січня цього року про те, що поблизу автозаправки, яка розташована на вулиці Героїв Чорнобилю біля кранобудівного заводу, зрізали тополі без дозволу на це. Сумно стало. Виявляється, що перед прибутковим бізнесом всім треба знімати капелюха.

Я розумію: новий власник вирішив зробити свою заправку більш привабливою. Зробив… А чи подумав, що позбавив місто частини легенів, які мають нейтралізувати шкідливі випаровування того ж бензину, що на АЗС, та вихлопів з автівок, які проїздять поруч?

Нещодавно довелось проїхатись автомобілем до Києва. Маршрут пролягав через Кременчук. Я завжди приємно дивувався чистоті та загальній культурі у цьому промисловому місті. Порівнював побачене з Нікополем. Одразу скажу: картина не на нашу користь.

Баки для сміття, які лише нещодавно з’явилися у нас, там «прописалися» вже років п’ять тому. Привабливість новобудов і реконструйованих поважних будівель переконують, що за обличчям міста слідкують, є система у розвитку населеного пункту.

Просуваючись центральними вулицями, не можна було не помітити, як системно ведеться омолодження дерев в Кременчузі. Одні квартали вже «обрізані», на інших працюють автовишки. Нарахував їх по дорозі з п’ять чи шість. Обрізане гілля одразу ж розпилюють та вивозять. Після такої «перукарні» дерева мають привабливий та більш молодий вигляд.

Подумалось: а чому б і нам так у місті не зробити на проспекті Трубників, по вуліях Героїв Чорнобиля, Електрометалургів… Напевно, має все ж таки бути не анархія, не епізодичні ін’єкції, а а система у благоустрої міста.

Віктор МЕЛЬНИК, шанувальник Нікополя (вул. Барнаульська)

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.